Реферат на тему:

Сірники – історія і розвиток





Сірник — дерев’яна паличка для створення вогню за потреби. Сірники
зазвичай виготовляються з дерева або іноді з грубого паперу (картону).
Дерев’яні сірники продаються в коробках, а паперові сірники - в
пакетиках або книжечках. На одному кінці сірник має голівку, вкриту
запалювальною речовиною і енергетичним окислювачем.

Історія виникнення сірника

Раніше вогонь отримували механічним способом — через тертя або удар.
Перші пристосування для одержання вогню на хімічних реакціях з’явилися в
кінці 18 сторіччя. Перші сірники з’явились в 30-х роках 19 ст. в Англії.
Вони були мало подібні до сучасних. Сірник того часу являв собою
паперову трубочку, на один кінець якої наносили суміш хлористого калію з
цукром, а поряд ставили маленьку скляну пляшечку з сірчаною кислотою.
Пляшечку розбивали, і кислота, потрапляючи на суміш, викликала спалах.
Виробництво сірників одночасно виникло у Франції, Німеччині, Росії та
деяких інших країнах. Використання фосфору для одержання вогню було
вперше використано у 1816 р., але перші сірники були винайдені тільки в
1833 р., коли в масу сірникових головок був введений білий фосфор –
надзвичайно вогненебезпечна й отруйна речовина, дуже шкідлива для
здоров’я людини. З огляду на шкідливість білого фосфору на перших
сірникових мануфактурах Англії працювали переважно діти бідних вдів.
Виготовлені таким способом голівки сірників легко запалювалися при терті
об шорстку поверхню. Перші безпечні сірники почали виробляти у Швеції в
1855 р. Від того вони дістали свою першу назву «шведських сірників».
Данія другою почала виробляти сірники у 1874 р., а пізніше й інші країни
замінили шкідливий білий фосфор жовтим. В 1903 р. Міжнародний конгрес
ужиткової хімії висловився за цілковиту заборону виробництва сірників із
застосуванням білого фосфору.

До XVIII ст. сірник мав такий вигляд: на кінчик палички наносилася
головка із сірки, яка загорялася у разі притискання до тліючого
матеріалу, просоченого селітрою. Так з'явилися перші сірники, але вони
відігравали лише допоміжну роль, тому що не загорялися ні від удару, ні
від тертя.

Після відкриття хіміка К. Л. Бертолле (вогонь виникає, якщо на
бертолетову сіль капнути сірчаною кислотою) в різних країнах світу
розпочалися тривалі пошуки з метою створення сірників з кінцем, на який
би наносилася та чи інша хімічна речовина, здатна загорятися за певних
умов. У літературних джерелах можна знайти дуже багато імен і дат,
пов'язаних з винаходом сірників. Наведемо деякі з них.

У 1812 р. Шапсель запропонував сірники, головка яких складалася із
суміші сірки, бертолетової солі і барвника. Такі сірники запалювалися за
сонячної погоди за допомогою двоопуклої лінзи, а в інших випадках — при
дотику з краплиною сірчаної кислоти. Сірники були дуже дорогі й
небезпечні.....

 ..........................

.......................

.................

..............

.............

............