Протягом віків в розвитку географії панували серед учених дуже ріжні поняття щодо єства і завдань географії. У старинних Греків назвою географії (гео — Земля, графо — пишу) означувано спершу науку, яка учить чертати географічні карти, отже, щось гейби нашу теперішню картографію. До сеї науки належали: вид і величина землї, роздїл суші і моря, взаїмне положення суши й важнїйших їх місць зглядом себе і т.д. Зразу мала географія ті всї річи представляти на географічних образах Землї — на географічних картах. Першу таку карту спорудив Анаксімандер з Мілєта в першій половині VI віка до Христа. Поволи однак війшло в географію також описуванє Землї словами і зачались поволи творити система географії. Хотяй є самозрозуміле, що фізична географія не могла ще тодї дійти до важнїйших результатів, бо загальні природні науки ще не були достаточно розвиті, то математично-астрономічна частина нашої науки за приводом Ератостена і Птолємея дійшла до зглядно дуже великого степеня розвитку. Природа цїлої Землі взагалі і кождого краю осібно вважалась головним предметом географії вже в старинних віках, хоч була ще дуже мало розслїджена.

Однак також вже в старинних віках являєсь в географії напрям, що виростає невдовзї в дуже обширну галузь нашої науки. Головні представителї сего напряму Геродот, Страбон, Помпонїй Меля в своїх творах не мають на оцї Землї яко цілости, лиш описують по черзі ріжні краї тодїшної Вселенної. Позаяк природа країв в старинних часах не була майже зовсім розслїджена, бож природні науки доперва почали були розвиватись, тому у письмах згаданих учених старинности природа краю майже нїякої ролі не грала. Чоловік і єго дїла представляли для них головний інтерес, і під назвою географії описувались народи з їх звичаями, релігіями, державами, містами, дорогами, були отже в тїсній звязи з істориєю народів, котрих краї вони описували. Бож те, що описувалось в ріжних краях, були майже виключно лише вислєдки історико-культурного розвитку даних народів.

Так отже розвинулась в старинности дуже сильно, ба аж вибуяло, історична географія описова. І она скорим та сильним своїм розвитком приглушила зовсїм математичну і фізичну географію, що доперва начали розвиватись і розвивались пиняво, як і всї инші природні науки в старинности. Природний поступ науки географії на тім сильно потерпів, бо географія Страбона припадала більше до вкусу всякому, як строго-наукова географія в змислії Птолємея. Правда, що наукові круги пізнїйшої навіть старинности вважали географію математичну властивою географією, але в ширших кругах щораз загальнїйше входило в звичай означати назвою географії лиш історично-етнографічно-статистичний опис краю, іменно тому, що математичну географію управляли головно астрономи.

Старинні віки полишили отже яко спадщину лиш математичну географію досить розвиту, малі несистематичні початки фізичної географії і надмірно розбуяну історичну географію описову. Така спадщина була для розвитку географії не дуже корисна. Іменно описова історична географія в єї виразно практичними, майже бедекерівськими, цілями була для розвитку географії таким самим галапасом, як астрольогія для астрономії, альхемія для хемії, оккультизм для медицини і т.д. Ті науки потрафили давно увільнитись від сего балясту, навязаного їм клясичною старинностю, географія іменно ж в школї і серед ширших кругів інтелїгенциї терпить під тягаром сего балясту і до тепер.

Середні віки причинились до розвитку географії дуже мало. Загальне обниженє чисто наукових інтересів і специяльний занепад наук природних відбили ся на географії дуже некорисно. Хоч трафлялись великі люди, що висловляли часто генїальні погляди в царині географії пр. Альберт Великий і Данте, то загальний позем географічної науки понизивсь сильно. І географія Арабів не потрафила дійти до більшого самостійного розвитку і держалась головно вказаних Страбоном доріг. Впрочім арабські географічні твори середніх віків, так само як сучасні християньскі, суть повні байок і куріозних поглядів.