Університети – студентам!

На що можуть впливати студенти в своїх університетах? На що можеш впливати конкретно ти? Мабуть, такі питання задавав собі чи не кожен. Будьмо відвертими: наразі український студент ніхто. Машина для заробляння оцінок. Принаймні такими нас бачать бюрократи. Саме вони повністю узурпували процес прийняття рішень. Адміністрація вишів, чиновники з Міносвіти – ці люди вирішують, коли студенту йти на пари, за що і скільки йому платити, о котрій годині закриватиметься гуртожиток, які предмети вивчатиме студент. Думку студентів ніхто не бере до уваги. Бюрократи вирішують усе.
Для цього явища існує досить вичерпне поняття – «відчуження». Іншими словами, людину позбавляють можливості керувати власним життям. За неї це робить вузьке коло посадовців. У їхніх кабінетах вирішуються наші долі. Від розчерку пера однієї людини залежить майбутнє тисяч студентів. Абсурд? – спитаєте ви. Звісно, абсурд. І це наша дійсність.

Я начальник, ти - дурак

Ніхто не збирається демонізувати університетських чиновників: ректорів, деканів, комендантів. Більшість із них звичайні люди, з хорошими і поганими рисами. Проблема не в них. Проблема в системі, котра побудована на ієрархії, домінації та зверхності. Посада неминуче визначає спосіб мислення людини. Тому яка б чесна і порядна людина не потрапила в бюрократичну систему, вона буде грати за правилами цього апарату.

Звідки береться хабарництво? Чому виникають нескінченні побори? Звідки численні спроби перетворити освіту на бізнес? Припустимо, нами керують просто «не ті» люди, «погані» керівники, яких треба замінити «хорошими». Але в такому разі нам доведеться повірити в існування добрих царів або великодушних диктаторів. Якщо хтось узурпує владу, нас не повинно цікавити наскільки узурпатор є «грамотним» керівником – обурює сам факт переходу до тиранії. Персональні риси тут ні до чого. Немає «хороших» і «поганих» вельмож. Є бюрократія. І наразі вона практично всевладна.

Очевидно, питання полягає в природі бюрократії. Деспотизм і самодурство керівництва виникає саме тоді, коли вся повнота влади належить обмеженому колу осіб. У всіх, хто має владу, завжди є спокуса збагатитися за рахунок свого становища, утримати владу в своїх руках та постійно її розширювати. І абсолютна більшість чиновників з цього користуються.
Рішення приймають саме вони. І ці рішення передусім відстоюють їх інтереси. Мабуть, не треба особливо пояснювати, що інтереси чиновника та інтереси студентів – речі досить відмінні, а часто навіть несумісні. Ось воно, відчуження в чистій формі.

Пряма демократія

Альтернатива диктату бюрократії - повне студентсько-викладацьке самоврядування. Пряма демократія. Лише так можна стати на шлях подолання відчуження в освіті. Студенти не тупі. Викладачі не ідіоти. Ми здатні робити власні кроки.

Не варто обманювати себе ілюзіями стосовно компетентності бюрократів. Чиновник може бездоганно знати, як функціонує університет, але це не дає йому права приймати рішення за кожного з нас. Студенти і педагоги не знають як керувати університетом? Можливо. Але лише через те, що вони ніколи цього не робили. Досвідченість – це ширма за якою ховається відчуження.

Напередодні Великої Французької революції, коли в повітрі вже витали ідеї республіки, аристократи і монархісти жахались: «Як чернь зможе керувати державою?! Це кінець усьому!» Але республіка перемогла - французи отримали право голосу. Так звана «чернь» (тобто народ) куди краще за короля знала, яка Франція їм потрібна. Студенти знають краще за будь-якого чиновника, яким вони бачать свій університет.

Наскільки б обізнаним не був бюрократ, яким би він не був компетентним, прийняті ним рішення – це його рішення. Так, нам важко уявити другокурсника, який обговорює навчальні плани на спільному засіданні курсу із викладачами. Нам важко увити, як студентські комітети вестимуть публічне обговорення проектів бюджету університету. Студенти помилятимуться. Але це будуть їхні рішення, і їх власні помилки.

Усі ми будемо вчитися на своїх помилках. Зрештою, в університет і приходять для того, щоб навчатися. Різниця полягає тільки в тому, що зараз нас вчать виконувати вказівки і підкорятися. Вільна ж освіта передбачає, що людина навчається приймати рішення, виявляти ініціативу, брати на себе відповідальність.

Вогонь по штабам

Студради, офіційні профкоми – це лише ілюзія самоврядування. Фікція демократії. Вони існують якраз для того, щоб створювати видимість консультацій зі студентами. Та й самі представники цих структур переважно уявляють собою дрібну бюрократію. Вони так само нічого не вирішують.

Ви ще чекаєте допомоги від існуючого профкому? Верх їх можливостей - видати проїзний. Все. Ця структура – дитя адміністрації. Проти своїх «батьків» вони не підуть ніколи, бо отримують зарплати в касі університету. А що уявляють собою так звані «студради» і «студпарламенти»? Це прямий аналог Верховної Ради. Керівництво студрад – такі ж «слуги народу». Більшість студентів навіть не знає, чим займаються їх «обранці». Їх діяльності не видно, бо її немає! Вони заодно із чиновниками. Так звані «молодіжні лідери» вже не раз зраджували інтереси студентів. Може досить?

Бюрократія не планує поступатися своєю владою. Тому, якщо ми хочемо керувати своїм життям, якщо хочемо, щоб від нас хоч щось залежало, нам доведеться діяти. Студенти Чехії, Іспанії, Франції вже давно відвоювали у чиновників права на управління своїми вишами. Значна частина європейських університетів керується комітетами трудових колективів та студентів. Молодь повністю управляє своїми гуртожитками та студмістечками; студенти і викладачі самі формують навчальні програми і розпорядок у вишах. Це приклади практично повного витіснення чиновників.

Для того, щоб долати відчуження, необхідні осередки спротиву. Кожен низовий студентський комітет, кожен осередок незалежної профспілки, кожен конфлікт із бюрократичною системою – це реальний крок до прямої демократії. Насправді все не так важко. Достатньо лише самоорганізуватись. Пряма демократія нереальна? Будьте реалістами, вимагайте неможливого.