Першим хто задумався над цим, був великий італійський вчений XVII століття Галілео Галілей. Він виконав найпростіший досвід: зважив порожню пляшку, потім нагрів її, зважив знову і виявив, що нагріта пляшка стала легше. Вчений зробив правильний висновок – при нагріванні повітря, що міститься в пляшці розширюється, і частина його виходить назовні. А вага повітря, що залишилося – зменшується.

Досліди Галілея продовжив його учень Еванджеліста Торрічеллі. Якщо повітря має вагу, воно повинно чинити тиск на все, що знаходиться на Землі. Чи великий цей самий тиск? На це питання вчений і став шукати відповідь. Торрічеллі взяв запаяну з одного кінця скляну трубку завдовжки близько метра, наповнив її ртуттю і, перевернувши, опустив відкритим кінцем у широку посудину, в якій також була ртуть. Трохи ртуті з трубки вилилося, але більша частина залишилася усередині. Чому? Торрічеллі прийшов до висновку, що причиною служить тиск повітря на поверхню ртуті в широкій посудині. І воно врівноважується вагою ртуті, що залишилася в трубці.

Цікаві досліди в тому ж XVII столітті провів на прохання французького вченого Блеза Паскаля один з його родичів. Він жив у місті, що лежить біля підніжжя гори, і за допомогою тієї ж «трубки Торрічеллі» виміряв тиск повітря внизу і на вершині. Виявилося, з висотою тиск зменшується, та це й зрозуміло: адже на вершині гори шар повітря тонше, а значить, і важить він менше.

Згодом вчені переконалися і в тому, що величина тиску залежить не тільки від висоти, а й від географічної широти, температури повітря, метеорологічних процесів, що відбуваються в атмосфері. А оскільки йдуть вони безперервно, то й величина атмосферного тиску постійно змінюється, хоча нормальною на рівні моря вважається 760 мм рт.ст.

«Трубка Торрічеллі» стала, по суті справи, першим приладом для вимірювання тиску повітря. Якщо позаду неї поставити шкалу, розділену на міліметри, то стовпчик ртуті і буде показувати позначку атмосферного тиску. На практиці, проте, більш зручним виявився барометр-анероїд. Головна його деталь – порожниста металева коробочка, з якої викачане повітря. На неї тисне зовнішнє повітря, стискаючи її в залежності від атмосферного тиску то з великою, то з меншою силою. Ці коливання передаються системою важелів стрілці, яка і показує на циферблаті справжню величину на даний момент.

Ну, а скільки все-таки важить повітря? Виявляється, вага його кубічного метра у поверхні моря становить при нормальному тиску 1,293 кілограма. На висоті 12 кілометрів повітряний кубометр важить уже 0,319 кілограма, а в сорока кілометрах над Землею всього 0,004.

Поверхня тіла людини середнього росту дорівнює приблизно 15 тисячам квадратних сантиметрів. Отже, загальна вага тиснучого на нього повітря – 15 495 кілограмів, або понад 15 тонн. Величезна це величина! Не помітна вона лише тому, що врівноважується внутрішнім тиском.

Але варто піднятися на висоту, зовнішній тиск зменшиться, а внутрішнє підніметься, тому людина починає відчувати запаморочення та інші неприємні відчуття, добре знайомі альпіністам-високогорнікам. Тому в літаках, що летять на великій висоті, кабіни герметичні, і в них штучно підтримується такий же тиск, що на поверхні Землі.

До речі, підрахована загальна вага всієї земної атмосфери. Виявляється, вона складає 5 квадрильйонів (5 000 000 000 000 000!) Тонн. Цифра колосальна, проте це всього лише мільйонна частина ваги всієї нашої планети.