Вовк, або сірий вовк, або звичайний вовк-хижий ссавець родини собачих. Разом з койотом і шакалом становить невеликий рід вовків. Крім того, як показують результати вивчення послідовності ДНК, є прямим предком домашньої собаки, яка зазвичай розглядається як підвид вовка. Вовк – тверезий, розважливий раціоналіст. Він страшенно береже свою дорогоцінну персону і з усіх ситуацій завжди вибирає для себе безпечну. Але якщо питання стоїть про життя та смерть, він б’ється – блискавичний кидок і такий же стрімкий відскік в сторону. З усіх собак так можуть битися лише деякі лайки.

Сірі вовки можуть бігти зі швидкістю 56-64 км / год, і можуть бігти без зупинки протягом більше 20 хвилин, хоча і не обов’язково на цій же швидкості. В умовах холодного клімату, вовки можуть зменшити потік крові для збереження тепла тіла. Тепло нижніх частин лап регулюється незалежно від іншої частини тіла, і підтримується на рівні трохи вище місця, де лапи стикаються з льодом і снігом. Голова сірого вовка велика й важка. Вуха порівняно маленькі і трикутні. Як правило, за тілесною конфігурацією вони нагадують німецьких вівчарок і лайок.

Вуха слабо розвинені в порівнянні з деякими породами мисливських собак. Через це, вони рідко ловлять захованих зайців і птахів, хоча вони можуть легко вистежити здобич по свіжих слідах.

Життя у зграї і виття – найхарактерніші особливості вовка. Більшість зоологів вважають, що вовки моногамні, тобто один самець протягом багатьох років утворює подружню пару з однією і тією ж самкою. Проте важко стверджувати, що це саме так, тому що в зграї зазвичай присутні кілька статевозрілих самців і самок. У такій зграї можливо є перевага шлюбних партнерів, або примусова моногамія, заснована на внутрішній статевій агресії, що перешкоджає участі в розмноженні потенційних суперників. Останнє більш ймовірно, так як у зграї існують ієрархічні взаємовідносини. У складній родині вовків дві лінії домінування: окремо самців і самок, коли одні самці домінують над іншими самцями то й одні самки домінують над іншими самками. Дорослі звірі не нападають на щенят, які, таким чином, опиняються поза ієрархією. Спостерігати деталі внутрішнього життя зграї вовків у природних умовах дуже важко, практично неможливо. Тому те небагато, що відомо про складну ієрархію в сім’ї вовків, отримано завдяки спостереженням за тваринами в неволі.

Відсутність страху, агресивність і впевненість у собі виражаються поставленими прямо або навіть спрямованими вперед вухами. Хвіст – хороший індикатор почуттів і намірів вовка. Звірі піднімають його під різними кутами, розмахують їм з різною амплітудою і частотою, явно демонструючи його або ховаючи між ногами. Впевнений в собі або агресивно налаштований вовк тримає хвіст високо на рівні, а іноді навіть і вище рівня спини. Погрожуючи, вовки нерідко піднімають хвіст майже вертикально, напружено утримуючи його майже нерухомо і здиблюючи волосся. Пригнічений настрій, почуття страху вовки, навпаки, висловлюють низько опущеним хвостом, в крайніх проявах страху ховаючи його між ногами. Дружні почуття вони висловлюють вільними розмашистими рухами хвоста з боку в бік, піднімаючи його під різними кутами відносно лінії спини.

Помітний на великій відстані хвіст служить, ймовірно, засобом дистанційного контакту між тваринами. Вітаючи один одного, вовки виляють хвостом і задньою частиною тіла, причому низькорангові тварини по відношенню до високорангових роблять це особливо виразно. Демонструючи свій високий ієрархічний ранг, вовки можуть прикушувати партнера. Проте ці дії носять виключно ритуальний характер і не супроводжуються травмуванням підпорядкованої особини. Найчастіше високоранговий вовк прикушує низькорангового за морду. Рідше – за холку, як би придавлюючи його до землі. Характеризуючи в цілому пози вовків, можна відзначити, що у високорангових тварин при взаємодії з партнерами по зграї пози більш відкриті, голова і хвіст високо підняті, звірі прямо стоять на ногах. У нізкорангових тварин відчувається прагнення зменшитися в розмірах, опустити голову, піджати хвіст, припасти на розслаблені лапи.

Вони люті й небезпечні, віроломні й підступні. Ще їх треба знищувати. Так думають про вовків ті, хто про них нічого не знає. Насправді вовки дуже рідко нападають на людей. Як і всі хижаки вони полюють що б прогодуватися і живуть своїм життям, намагаючись триматися подалі від людей.

Вовк – не такий вже хижак, яким його прийнято вважати. У всякому разі, він цілком може обходитися жабами, комахами, навіть ягодами і дарами полів і городів, а зовсім без харчів і зовсім переходить на деревні нирки, мохи та лишайники.